ДОБА ТА ПЛИН ІСТОРИКО-БІОГРАФІЧНОГО ЖАНРУ

Швидкий рух українського народу до самопізнання зрідка був конструктивним та глибоким. Як правило, діячі різного калібру часто-густо збивалися на гасла, чи апелювали до національних почуттів без застереження на тривкі етно-інтелектуальні підвалини нашого народу. І навіть історичний досвід грав швидше роль ілюстрації до паталогічного небажання засвоювати свої власні помилки, ніж виступав у якості координуючого фактора при сприйнятті свого відображення в дзеркалі історії. Та найкращі сини України вийшли з орбіти хуторянства й спромоглися на вагомі внески в царину духу нашого народу. Саме такі постаті репрезентують фундаментальну надію нації не тільки на стабільне існування, але й на розвиток у європейському та світовому масштабах. Йдеться передусім про Т.Шевченка й М.Грушевського.
Місце діячів такого рангу для української культури важко переоцінити, бо вони доводять бажання нації до інтенсивного розвитку в рамках інтелектуальної царини з оглядом на чітке з’ясування гідного місця українців у світовому культурному просторі. Феноменальна градація вирізнення українського генія з поміж народної маси підкреслюється значно обмеженими в ХІХ столітті ( як і до цього) можливостями в отриманні освіти та самовираження. Народжування й генерація елітарного прошарку суспільства, де якнайбільша ймовірність виявлення надзвичайно інтенсивних в інтелектуальному та естетичному вираженні особистостей, для розрізнено територіально та етно-політично українських земель відбувалася надзвичайно важко, багато в чому невиправдано уповільнено й під гнітючим тяжінням до однобокої навколо селянської тематики.
Для сучасної України гостро встала потреба значної ревізії свого історичного минулого, що було спотворене інорідними правлячими режимами. І якщо М.Грушевський зі своїм доробком повернувся до активу нашої культури в повному розумінні цього слова, то можна говорити й про своєрідне повернення Т.Шевченка, справжнього Кобзаря. Справедливим вважаємо твердження, про те, що історія народу - це передусім історія його найвизначніших представників. Виходячи з цього положення, одним з пріоритетів сьогоднішньої магістралі дослідницької практики можна вважати вивчення персоналій, їхнього впливу на становлення української нації.
Виважене бачення місця поета Шевченка й історика Грушевського в системі розуміння духовного доробку нації вважається не тільки актуальною темою, але й вкрай необхідною. Порушення ціннісної основи суспільства не могло не вдарити боляче по цілісності самого розуміння нації. Вакуум наповнюється зазвичай нетривкими, але яскравими ерзацами, що не дають можливості повноцінно витворити справжню інтелектуальну коаліцію для розв’язання складних завдань сьогоднішнього світоустрою. Багато хто з різних мотивів намагаються до того ж, прикриваючись докорінним переглядом літературного спадку, позбавити усталену традицію визнання провідних представників української еліти. Особливо дісталося Шевченку - можливо це пряма закономірність тривалого захвалювання.
Але чи варто в сьогоднішній Україні займатися “розвінчуванням” сумнівного толку? Тут для нас вбачається правомірно дослідити саме історико-біографічну тенденцію в літературі, щоб з’ясувати найвагоміші важелі в розвитку формування образу видатних особистостей минулого.
В останні десятиліття в світовій та вітчизняній літературах значно зросло зацікавлення історико-біографічним жанром. Так, скажімо, “сьогодні у Франції він (жанр біографії - І.Б.) переживає справжній бум: біографії виходять десятками, в книгарнях ними заповненні цілі відділи…Біографія, судячи з усього, сьогодні найчитабельніший жанр” [10, С.274]. Вважаю, що подібна оцінка дещо завищена, але відображає основні тенденції в ставленні до провідного місця історико-біографічного жанру в літературному процесі сьогодення. Варто відзначити в біографічному потоці саме художню біографію, оскільки “найбільшою популярністю користується жанр художньої біографії, що розвивається так же стихійно та різноманітно, як белетристика” [9, С.10]. Тож актуальність дослідження саме цього напрямку літератури зумовлюється вимогами часу та постійно зростаючій кількості творів історико-біографічного жанру, постійним рухом до вдосконалення художніх засобів та методології добору матеріалу біографічних творів.
У літературознавстві почасти випадають саме жанрові характеристики того чи іншого твору, або ж відбувається плутанина у визначенні належності до історичного чи історико-біографічного жанру. І якщо при ігноруванні жанрової специфіки губиться повнота спектру творчої лабораторії автора, то нерозуміння відмінностей історичного та історико-біографічних жанрів можна віднести до прикрої помилки. Наприклад, І.Ходорківський помилково відносить роман Вас.Шевчука "Велесич" до історико-біографічного масиву, хоча у творі відсутнє реальне прізвище автора "Слова о полку Ігоровім". На це Б.Мельничук справедливо зауважив: "Адже якщо художньо-історичний твір можливий у принципі й без відомої історичної особи, то твір історико-біографічний без такої особи неможливий" (підкреслення моє - І.Б.) [11, С. 4].
Саме в українській літературі природно “склалося так, що впродовж дуже тривалого часу, починаючи десь від написаної Михайлом Ковалинським “в древнем вкусе” “Жизни Григория Сковороды” (1794), наша історико-біографічна література розвивалася в основному як література про письменників, і то, як правило, українських” [11, С.7]. Це не просто знакова характеристика масиву художніх біографій, але й вагомий показник для виявлення основних пластів українського історико-біографічного доробку, диференціації життєписів. Безумовно, провідні позиції обіймають твори, присвячені життю та творчості Тараса Шевченка, що цілком узгоджується з впливом на розвиток української літератури постаті великого Кобзаря, з масштабністю та значимістю його громадського подвигу. Особливо цінними представниками шевченкіани є твори, де “концепція героя має виразно український національний характер, підказаний відомим свідченням поета: “Історія мого життя складає історію моєї батьківщини” [4, С.138]. Вповні розмаїття шевченкіани важко уявити, бо маємо справу з багатьма тисячами різноманітних творів. Чисельні твори написані й про інших українських письменників. Скажімо, про Івана Котляревського наявні біля тисячі життєписних і наукових творів [3, С.18].
Та при створенні життєписів видатних письменників автора очікують безліч проблем, від вирішення яких залежить художня довершеність твору, його історична достовірність. Для осягнення генія Шевченка необхідно бути рівним йому за силою таланту, який досі неперевершений, отже, навіть самий вдалий твір про великого Кобзаря до певної межі обмежений художньо-виражальними можливостями автора твору. Про проблему контргеніальності слушно висловився Г.Гор : “… Роман про геніального письменника для мене завжди уявляється естетичною загадкою … Яким чином письменник середнього обдарування та посереднього розуму може проникнути в ті психологічні, інтелектуальні та моральні виміри, в яких перебували Пушкін, Достоєвський чи Шекспір?” [8, С.8].
Підсилює штучність фактор міфологізації - бич майже всіх життєписів про українських письменників. Можливо, це викликано й тим, що, скажімо, Шевченко - національний символ України, в свідомості багатьох поколінь він значить куди більше, ніж просто поет і художник. Правда, в монументальних рисах часто губиться людяність, справжня природа видатних діячів. Та для читача уявляється мало цікавим розглядати “мумію”, нехай прикрашену та оздоблену. Для справжнього біографічного роману великою вдачею є показати генія в земному масштабі, в повсякденному оточенні. В той же час існує небезпека заниження значення видатної особи, її штучного, невиправданого спрощення, стилізації. А.Акимова на це слушно зауважує, що “…наближаючи до нас героя біографічної книги, в той же час руйнуючи п’єдестал, на який його підняла героя його діяльність” [1, С. 348].
Достовірність історичного образу може бути досягнена симбіозом художньої майстерності та дослідницької сумлінності. Авторитетні в галузі історико-біографічного жанру письменники Андре Моруа та Ірвінг Стоун “вважають основною передумовою для створення справжньої естетичної композиції поєднання в особі автора вдумливого дослідника й обдарованого майстра слова. На думку А.Моруа, головною тенденцією новітньої історико-біографічної літератури є сміливі та правдиві пошуки її авторами історичної істини і краси. В свою чергу І.Стоун радить писати художні біографії "з позицій свого героя, дивитися на все його очима" [7, С.9].
Робота з архівами, мандрівки місцями, де перебував герой, свідчення сучасників та вивчення попередніх досліджень допомагають автору відтворити дійсність минулого. Взірцем подібного “перевтілення” може вважатися творча манера вже згаданого Ірвінга Стоуна. При створенні життєпису Ван Гога він: “перечитав усю наявну про нього літературу англійською, французькою та німецькою … знімав його кімнату, жив у психіатричній лікарні, куди його помістили, і, нарешті, спав у тій самій кімнаті й в тому самому ліжку…в четверту річницю його смерті”[12, С.339]. Звичайно, подібне занурення в життя предмета дослідження вимагає певного самозречення, напруженої послідовної діяльності.
В українській літературі також можна навести приклади подібного відповідального ставлення до створення життєписних творів. Перед написанням свого роману “Марія” Оксана Іваненко наполегливо добирала для нього фактичний матеріал. “Дотримуючись законів історико-біографічного жанру, О.Іваненко часто бувала там, де Марко Вовчок проживала, творила, займалася громадською роботою. Зокрема, здійснила поїздки до Орла, Немирова, Чернігова, Риги, Дубулта, Дрездена, Рима, Неаполя, Венеції, Парижа, Лондона…” [6, С.35]. Багато в чому це визначило живу оповідь роману, його колоритність та достовірність описів. Про свою орієнтацію на найкращі світові історико-біографічні твори вказувала й сама письменниця [2].
Названі аспекти аналізу лише деякою мірою привідкривають багатющий спектр дослідження історико-біографічного жанру. Окрім власно літературознавчого зрізу, історико-біографічний доробок письменників можна розглядати й в ключі їхнього значного виховного значення [5]. Але це тема окремого дослідження.
Таким чином, можна зробити висновок, що оптимальна реалізація висвітлення місця Тараса Шевченка й Михайла Грушевського в царині історико-біографічного доробку ще не стала фактом. І справа не тільки в тому, що кожний новий пласт історії нашої батьківщини висуває нові вимоги й обмеження, а швидше в загальній потребі нації витворити конкретику свого бачення історії та культури.

ЛІТЕРАТУРА

Акимова А. История и биография // Прометей. Историко-биографический альманах "ЖЗЛ" - 1966. - Т. 1. - С.347-353.
Братусь І. Життєва концепція молодого вчителя мусить ґрунтуватися на міцній національній основі. Інтерв’ю з Оксаною Іваненко. - Літ. Україна. - 1997. 25 грудня.
Братусь І. Уславлений у біографічному жанрі // Творчість І.Котляревського в культурологічному контексті доби. - К., С. 18 -22.
Братусь І. Осягання національної свідомості в романі Оксани Іваненко "Тарасові шляхи" // Зб. наук. пр., присвячений 185-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка. - К., 1999. - С.137-144.
Братусь І. З досвіду проведення уроків з позакласного читання за творчістю Оксани Іваненко // Шляхи підвищення ефективності вивчення української мови та літератури (Матеріали Всеукраїнської міжвузівської науково-практичної конференції, 17-18 листопада 1999 р. - К., 2000. - С.195-206.
Братусь І. Роман "Марія" Оксани Іваненко в контексті творів про Марка Вовчка // Слово і час. - 2000. - №4. - С. 30-36.
Братусь І. Пошуки істини та краси. Проблема жанру історико-біографічної прози Оксани Іваненко. - К., 2000. - 172 с.
Гор. Г. Биографическая книга: проблемы и трудности жанра // Детская литература, 1977, №5. - С.5.
Жуков Д. Биография биографии. - М., 1980. - 136 с.
Зенкин С. Биографии и контрбиографии. Интервью с Жаком Нефом // Иностранная литература. - 2000. - №4. - С.274-279.
Мельничук Б. Випробування істиною. Проблема історичної та художньої правди в українській історико-біографічній літературі ( від початків до сьогодення ) - К., 1996. - 272 с.
Стоун И. Биографическая повесть // Прометей. Историко-биографический альманах "ЖЗЛ" - 1966. - Т.1. - С.335-345.